1Як же настав ранок, зробили раду всї архиєреї й старші людські на Ісуса, щоб убити Його;
2і, звязавши Його, повели тай передали Його Понтийському Пилату, ігемонові.
3Тодї, побачивши Юда, зрадник Його, що Його осуджено, розкаяв ся, і вернув трийцять срібняків архиєреям та старшинї,
4кажучи: Згрішив я, зрадивши кров невинну. Вони ж сказали: Що нам до того? ти побачиш.
5І, покинувши він срібняки в церкві, вийшов і відійшовши, повісив ся.
6Архиєреї ж, взявши срібняки, сказали: Не годить ся класти їх у скарбоню, бо се цїна крові.
7Зробивши ж раду, купили за них ганчарське поле, щоб ховати на йому захожих.
8Через се зветь ся поле се Кріваве Поле по сей день.
9Тодї справдилось, що сказав Єремія пророк, глаголючи: І взяли вони трийцять срібняків, цїну цїненного, котрого цїнено з синів Ізраїля,
10і дали їх на ганчарське поле, як повелїв менї Господь.
11Ісус же стояв перед ігемоном; і питав Його ігемон, кажучи: Чи Ти цар Жидівський? Ісус же рече йому:
12А, як винуватили Його архиєреї та старші, не відказував нїчого.
13Тодї каже до Него Пилат: Хиба не чуєш, скільки сьвідкують на Тебе?
14І не відказав Він йому нї на одно слово, так що ігемон вельми дивував ся.
15На сьвято ж звик був ігемон одпускати народові одного вязника, которого вони хотїли.
16Мали ж тодї знаного вязника, на прізвище Вараву.
17Як же вони зібрались, сказав їм Пилат: Кого хочете, щоб одпустив вам: Вараву, чи Ісуса, на прізвище Христа?
18Знав бо, що через зависть видали Його.
19Як же сидїв він на судищі, прислала до него жінка його кажучи: Нїчого тобі й праведнику сьому; багато бо терпіла я сьогоднї вві снї через Него.
20Архиєреї ж і старші наустили народ, щоб випросили Вараву, Ісуса ж убили.
21Озвав ся ж ігемон і рече до них: Кого хочете з двох, щоб випустив вам? Вони ж сказали: Вараву.
22Каже до них Пилат: Що ж оце робити му з Ісусом, на прізвище Христом? Кажуть йому всї: Нехай буде розпятий.
23Ігемон же каже: Що бо злого зробив? Вони ж кричали ще гірш: Нехай буде розпятий.
24Бачивши ж Пилат, що нїчого не врадить, а ще більш росте буча, взявши води, помив руки перед народом, і каже: Невинен я крові праведника сього; ви побачите.
25І, озвавшись увесь народ, сказав: Кров Його на нас і на дїти наші.
26Тодї відпустив їм Вараву; Ісуса ж, побивши, передав, щоб розпято Його.
27Тодї воїни ігемонові, взявши Ісуса на судище, зібрали на Него всю роту.
28І, роздягнувши Його, накинули на Него червоний плащ;
29і, сплївши вінець із тернини, положили на голову Йому, а тростину в правицю Його; і кидаючись на колїна перед Ним, насьміхались із Него, кажучи: Радуй ся, царю Жидівський!
30І, плюючи на Него, брали тростину, й били по голові Його.
31І, як насьміялись із Него, зняли з Него плащ, і надїли на Него одежу Його, й повели Його на розпяттє.
32Виходячи ж, знайшли чоловіка Киринейського, на ймя Симона; сього заставили нести хрест Його,
33І прийшовши на врочище (місце) Голгота, чи то б сказати Черепове місце,
34дали Йому пити оцту, змішаного з жовчю; і, покуштувавши, не хотїв пити.
35Розпявши ж Його, подїлили одежу Його, кинувши жереб, щоб справдилось, що сказав пророк: Подїлили собі шати мої, й на одежу мою кинули жереб.
36І, посїдавши, стерегли Його там;
37і прибили над головою Його написану вину Його: Се Ісус, цар Жидівський.
38Тодї розпято з Ним двох розбійників, одного по правицї, а другого по лївицї.
39Мимойдучі ж хулили Його, киваючи головами своїми,
40і кажучи: Ти, що руйнуєш церкву, й за три днї будуєш її, спаси ся сам. Коли ти Син Божий, зійди з хреста.
41Так само ж і архиєреї, насьміхаючись із письменниками та старшими, казали:
42Инших спасав, а себе не може спасти. Коли Він царь Ізраїлський, нехай тепер зійде з хреста, й ввіруємо в Него;
43Він уповав на Бога; нехай тепер визволить Його, коли хоче Його; казав бо: Я Син Божий.
44Так само й розбійники, що були розпяті з Ним, докоряли Йому.
45Від шестої ж години настала темрява по всїй землї до години девятої.
46Коло девятої ж години покликнув Ісус великим голосом, глаголючи:
47Деякі ж, що там стояли, почувши, казали: Що Ілию кличе сей.
48І зараз, побігши один із них, і взявши губку, сповнивши оцтом і, настромивши на тростину, поїв Його.
49Останнї ж казали: Нехай; побачимо, чи прийде Ілия спасати Його.
50Ісус же, знов покликнувши великим голосом, зітхнув духа.
51І ось завіса церковня роздерлась надвоє од верху до низу, й земля затрусилась, і скелї порозпадались;
52і гроби порозкривались; і многі тїла сьвятих усопших повставали,
53і, вийшовши з гробів після воскресення Його, поприходили у сьвятий город, і показались многим.
54Сотник же да ті, що були з ним і стерегли Ісуса, побачивши трус і те, що сталось, полякались тяжко, кажучи: Справдї, Божий Син був сей.
55Було там багато й жінок, що оддалеки дивились, котрі прийшли слїдом за Ісусом із Галилеї, служачи Йому.
56Між ними була Мария Магдалина, й Мария, мати Яковова та Йосиїна, й мати синів Зеведеєвих.
57Як же настав вечір, прийшов чоловік заможний з Ариматеї, на ймя Йосиф, що й сам учив ся в Ісуса.
58Сей, приступивши до Пилата, просив тїла Ісусового. Тодї Пилат і звелїв оддати тїло.
59І взявши тїло Йосиф, обгорнув його плащеницею чистою,
60положив його у новім своїм гробі, що висїк у скелї; й прикотивши великого каменя до дверей гробу, одійшов.
61Була ж там Мария Магдалина й друга Мария, і сидїли навпроти гроба.
62Завтрішнього ж дня, що після пятницї, зібрались архиєреї та Фарисеї до Пилата,
63кажучи: Пане, згадали ми, що той обманщик казав, ще живий:
64Звели ж оце стерегти гроба до третього дня, щоб прийшовши ученики Його в ночі, не вкрали Його, й не сказали народові: Устав із мертвих; і буде остання омана гірша первої.
65Сказав же їм Пилат: Маєте сторожу: йдїть забезпечте, як знаєте.
66Вони ж, пійшовши, забезпечили гріб, запечатавши камінь, із сторожею.