1От же все це вбачало око моє, чуло ухо моє й затямило собі.
2Скілько ви знаєте, знаю й я, бо я не пущий за вас.
3Та я до Вседержителя рад би говорити, я з Богом бажав би розправляти.
4Ви ж тілько льжу куєте; всї ви лїкарі безварті.
5О, коли б ви мовчали! се була б ваша мудрість.
6Слухайте ж мого осуду, й розважте відповідь із уст моїх:
7Чи справдї належало вам задля Бога неправду сплїтати, й задля його льжу говорити?
8Чи належало вам притворювятись перед ним і за Бога так змагатись?
9А на добре ж воно вийде, коли він схоче вас вивідувати? Чи й його ви так само ошукаєте, як оманють чоловіка?
10Грізно скарає він вас, хоч ви потайно й притворюєтесь.
11Чи вже ж велич його не страхає вас, і страх перед ним не нападає на вас?
12Упомини ваші, як попіль, покрепи ваші - покрепи глиняні.
13Замовчіте передо мною, а я буду говорити, хоч би й що менї сталось.
14Чого ж би менї торгати тїло моє зубами моїми, й до життя мого простягати руку мою?
15Ось, він убиває мене, та я не перестану надїятись; я бажаю лиш оборонити поступки мої перед лицем його.
16А се вже буде оправданнєм менї, бо ж підлестник чей же не явиться перед лицем у його!
17Вислухайте ж уважно слово моє й ясуваннє моє ушами вашими:
18Ось, я завів суд над справою: знаю, що вийду виправданим.
19Хто зможе стати проти мене? Бо я борзо вмовкну й віддам дух.
20Тілько двох речей не чини (Боже) зо мною, а тодї я не ховати мусь від обличчя у тебе:
21Одверни від мене руку твою, й страх перед тобою нехай не потрясає мене.
22Тодї зви, а буду відповідати, або я говорити му, а ти відказуй менї.
23Скілько ж у мене сказ і гріхів? Покажи менї проступок мій і гріх мій!
24За що ти скриваєш лице (ласку) твоє, й за ворога маєш мене собі?
25Хочеш хиба стерти зірваний листочок, і за сухою соломинкою гнатись?
26Пишеш бо засуд гіркий на мене й дописуєш менї гріхи з молодостї моєї;
27Ноги мої в кайдани куєш, і всї стежки мої назираєш, і ходиш слїдом ніг моїх.
28Я ж, мов глина, розпадаюсь, як одежа, що її міль переїла.