1Як же ті трі мужі вже не відказували Йовові, тим що він себе мав за праведного,
2Тодї запалав гнївом Еліуй Барахиїленко, з Бузу, з роду Рамового; а запалав гнїв його на Йова за те, що виправдував себе більш, анїж Бога;
3А на трьох другів його досадував за те, що не знайшли влучної відповідї, а тільки винуватили Йова.
4Еліуй же ждав, покіль Йов говорив, бо ті були старші його віком.
5Як же побачив Еліуй, що уста тих трьох мужів не вміли більш відказувати, то й запалав гнївом.
6От і озвавсь Еліуй Барахиїленко з Бузу так: Я молодий, а ви вже старцї: я боявсь висказувати мою думку.
7Я собі думав: Нехай говорять днї, і многі лїта навчають мудростї.
8Але дух у чоловіцї та вдохновеннє від Вседержителя дають йому розум.
9Не самі ж тільки многолїтні розумні, та й не самі старцї знають правду.
10От чому я говорю. Тим то вислухайте мене, виповім і я те, що знаю.
11Ось, я вижидав, що ви казати мете, - вслуховавсь у ваші розсуджування, докіль ви придумували, що б сказати.
12Пильно дивився на вас, та ось нї один із вас не спромігся доказати провину Йову, ба вже й перестали відповідати на слова його.
13Не говоріте: ми знайшли мудрість у йому, й хиба Бог опрокине його, а не чоловік.
14От же, коли б він обертав слова свої до мене, я б не по вашому вмів на його річ відказати.
15Полякались, мовчять, перестали говорити.
16А коли я жду, а вони не говорять, з'упинились і вже не відказують,
17То я відкажу й виявлю мою думку.
18Повен я слова, й дух мій в менї розпирає мене.
19Справдї, нутро моє, як молоде вино в зачиненій посудинї: воно готове розпукнутись, неначе міх новий.
20Виговорюсь; стане менї легче; відчиню уста мої й відкажу.
21Не дивити мусь на лице чоловіка й нїякому чоловікові лестити не буду,
22Лестити бо я не вмію, нехай би й зараз убив мене Творець мій!