1І вів Еліуй далїй свою річ і говорив:
2Не вже ж видиться тобі се справедливим, що ти сказав: Я праведнїйший, анїж сам Бог?
3Ти бо сказав: що за користь менї, й що прибуло б менї з того навперід, як і послї того, як би я согрішив?
4Я відкажу й самому тобі й твоїм друзям з тобою:
5Глянь лиш на небо й побач; глянь на хмарі, що над тобою.
6Як ти грішиш, що за шкоду йому причиняєш? і хоч би ти проступки твої незнати як збільшив, то що вдїєш ти йому?
7Коли ти праведен, що ж даєш йому? або що він з руки в тебе візьме?
8Безбожність твоя причинить шкоди тільки чоловікові, та й праведність твоя буде хосенна синові чоловічому.
9Під силою угнїтаючих стогнуть угнетені й нарікають під рокою можних;
10Та нїхто не говорить: Де Бог, мій сотворитель, що його й в ночі осьпівують?
11Що більш, як зьвіррє земне, нас навчає, і більш, як птаство піднебесне, врозумляє?
12Хоч і кричать, не відказує, задля гординї злих людей.
13Але се неправда, будьто Бог не чує й Вседержитель не вглядає в те.
14Хоч ти й сказав, що не бачиш його, та суд уже готовий у його, - жди його.
15Але тепер, тим що гнїв Божий не навідав його, й він іще не спізнав його по всїй лютостї його,
16Відчинив Йов легкодушно уста свої й розкидає нерозважно словами.