1Коли чоловіка картають, а він все таки тугошийий, то й буде розбитий, й не буде йому лїку.
2Як много праведних, - люде веселяться; як запанують же ледачі, тодї народ стогне.
3Хто любить мудрість, той отцеві втїха, хто ж з блудницями живе, той майно марнує.
4Правосуд царя скріпляє країну, хто ж бажає подарунків, - пустошить її.
5Хто леститься другу свому, стелить сїтї під ноги йому.
6В грісї в ледачого - сїть про його, а праведний - все веселий і радуєсь.
7Праведний щиро вникає у справу бідних, безбожний не розбірає справи.
8Люде розворотні ворохоблять місто, мудрі ж неспокій втихомиряють.
9Як мудрий із дурним заведе рахубу, то, чи гнїваєсь, чи сьміється, - не має спокою.
10Безвинного не люблять душогубцї, а праведні журяться про життє його.
11Дурний усю свою досаду виливає, а мудрий здержує її.
12Як любо панові слухати неправди, то й всї слуги в його ледачі.
13І бідні й деруни помішані з собою, та обох їх очам дає Господь сьвітло.
14Коли вбогих царь по правдї судить, то престол його на все утвердиться.
15Лоза й огроза - вони дають мудрість; та син, лишений на волю, соромить матїр.
16Як множаться безбожні люде, множиться й беззаконність, та праведні побачять їх погибель.
17Карай твого сина, а дасть спокій тобі, й принесе радість серцю твойму.
18Як нїкому, (Божу) обявляти правду, ійде народ в розтеч; щаслив лиш той, хто додержує закону.
19Словами годї раба навчити; хоч він їх і чує, та що ж не слухає.
20Чи бачив ти чоловіка, прудкого до мови? - на дурного більш надїї анїж на його.
21Коли слуга з малку в розкошах зростає, схоче він опісля зробитись сином.
22Чоловік гнївливий розводить сварку, та й палкий не трохи грішить.
23Гординя веде чоловіка в погорду, а покірний духом наживає честї.
24Хто з злодїєм дїливсь, ненавидить свою душу; він чує закляттє*, та не виявляє.
25Хто боїться людей, той в біду попаде; хто ж боїться Господа, буде безпечен.
26Многі шукають ласки в володарів (земних), та долею людською - володїє Господь.
27Гидота праведним - чоловік ледачий, безбожнику ж гидота - хто ходить правою дорогою.