1Се слова Агура, сина Якейового, - слова вдуновені, що сказав їх сей чоловік Ітіїлові й Укалові:
2Справдї, я більший невіжа, нїж хто небудь зміж людей, і мудростї людської нема в менї;
3Я премудростї не вивчивсь, і знання сьвятих я не маю.
4Хто взійшов на небо, й зійшов із неба? Хто вітри стулив у кулацї в себе? Хто, мов в одежину, повгортав води (надземні)? Хто поставив всї земні гряницї? Яке імя йому? Яке імя синові його? Хиба ти се знаєш?
5Всяке слово в Бога - чисте; він - охорона вповаючим на його.
6Не додавай нїчого до слів його, щоб він не доказав тобі твоєї неправди.
7Двох речей прошу я в тебе, не відкажи менї, покіль я умру:
8Марноту й неправду держи далеко від мене; нї злиднїв нї багацтва не давай менї, а живи тілько щоденним хлїбом,
9Щоб я, не голоден, не відрікся тебе, кажучи: Хто менї Господь? а в злиднях не став красти, а відтак не призивав імя Бога мого марно.
10Не прискаржуй злобно раба перед його паном, щоб той не прокляв тебе, й ти не провинився.
11Є такі, що проклинають і рідного батька; є, що не благословляють і рідної неньки.
12Є такі, що в себе в очах чистими здаються, хоч вони не вмиті з поганї своєї.
13Є такі, що в гору глядять очима, геть то піднімають повіки свої.
14Є такі, що в них зуби, як мечі, а челюстї - ножі, щоб убогих пожирати і злиденних їсти.
15Ненаситність дві дочки має: "давай, давай!" А навіть - три ненаситні, ба й четверта не скаже: годї!
16Преисподня та й утроба неплодна: пісковина, що води несита, земля, що поливаннєм, та огонь, що не скаже: годї!
17Око, що поругає батька й не знає покори перед матїррю, нехай виклюють ворони на ріцї й вижруть орлята.
18Троє річей дивовижних на сьвітї про мене, ба чотирох я не розумію;
19Шлях в орла під небесами; дорога гадини на скелї; дорога корабля на морі, й дороги мужчини до дївчини.
20Та й у перелюбницї стежка такова ж: вдовольнилась, обтерла рот собі, та й каже: Я ж нїчого поганого не зробила!
21Під трома земля трясеться, ба чотирьох здержати не може:
22Раба, що зацарює; безглуздого, як пожитку має доволї,
23Плюгаву женщину, коли заміж вийде, і служебку, як займе місце господинї своєї.
24А ось чотирі малі на землї, що мудрійші над мудрих;
25Мурашки, - народ слабонький, а лїтом наготовлюють запаси собі;
26Миші, - народ слабосилок, а на скелях хати собі будують;
27В сарани царя немає, а вся вона, мов військо, полками виходить;
28Павук лапками спираєсь, та він і в палатах у царя буває.
29А сї троє мають ходу стрійну, ба, четверо гордо виступають:
30Лев, - силач між зьвірами, нїкому не вступить; кінь і козел, та царь серед свого народу.
31Коли ти, загнавшись в лютостї, зробив безумство коли, та знов замислив недобре, то затули уста рукою;
32Бо, як збиваннє молока дає масло, а удар у ніс виводить кров, так і розбуджений гнїв виводить сварку.