1Горе Аріїлу - Аріїлу, городові, що в йому жив Давид! додайте рік до року; тимчасом нехай собі заколюють жертви.
2Бо я стїсню Аріїла, й настане плач та смуток, і буде він у мене, як аріїл.
3Розтаборюсь я кругом тебе, й стисну тебе сторожжю чуйною, й здвигну проти тебе башти утверджені.
4І будеш понижений; зпід землї будеш говорити; глухий буде зпід землї твій голос; голос твій буде, як у того, що з черева промовляє, й зпід перстї пошептом виходити ме мова твоя.
5Ворогів же в тебе буде, як мілкого пилу, й товп лютих, наче розвіяної полови; а станесь усе нагло, нечайно, як оком мигнути.
6Господь Саваот навідає тебе громом, землетрусом; страшним шумом бурі та вихру, і поломєм огня, що все пожерає.
7(Але й вони борзо зникнуть) І, як сонне видиво нічне, буде товпа всїх тих народів воюючих проти Аріїла, й усїх, що на його наступили, обложили й його стиснули.
8І, як голодному сниться, що він їсть, а прокинеться, - аж голод його мучить; та й, як багнущому сниться, що він пє, а прокинеться, - аж його вялить і жадоба палить, так буде й з роєм всїх тих народів, що проти гори Сиону будуть воювати.
9З'умійтесь же й дивуйтесь! Вони других ослїпили, та й самі ослїпли; вони пяні, хоч не від вина, - заточуються, хоч не від напою;
10Господь бо навів на вас духа сонливого й замкнув очі ваші, - пророків, та закрив голови ваші - віщих мужів.
11І всяке пророцтво - се для вас те саме, що слова в книзї під печаттю: подають її письменному й кажуть: "прочитай її"; а той відказує: "не можу, бо вона запечатана";
12І передають її такому, що не вміє читати, та й кажуть: "прочитай її"; то й же відказує: "я читати не вмію".
13І сказав Господь: Позаяк сей нарід устами тілько близиться до мене, і язиком тілько мене шанує, серце ж його далеко відстоїть від мене, а страх їх передо мною походить із науки заповідей людських,
14Тим і я з людьми такими незвичайно дивне диво-чудо витворю, так що мудрість у премудрих їх зникне, й розуму в їх розумних не стане.
15Горе тим, що гадають глибоко сховатись, щоб задуму свою втаїти перед Господом; що чинять справи свої в темряві, й говорять: Хто нас побачить, хто взнає?
16Що за безглуздє! Чи ганчарь же й його глина однакі речі? Хиба ж виріб скаже про того, що його виробив: не він зробив мене? або чи ж скаже штучний утвір про того, що її виконав; він нїчо не знає?
17Чи ж за короткий, дуже короткий час Ливан не зробиться садом, а сад не будуть уважати лїсом?
18І почують у той час глухі слова книги, та й прозрять із пітьми й темряви очі слїпих.
19І будуть страдаючі що-раз більше радуватись у Господї, і вбогі будуть веселитись в Сьвятім Ізрайлевім;
20Бо не стане вже тих, що других з'обижали, щезнуть ті, що на сьміх підіймали, й будуть вигублені всї, що за неправдою побивались;
21Що ошукували ближнього словами; що заставляли сїтї тому, хто в воротах суду добивався, а правого на бік відсували.
22Тим то так говорить Господь про дом Яковів, - Господь, що вивів Авраама: Яков не буде тодї стидатись, та й лице його не зблїдне.
23Бо як побачить він у себе дїти свої, твір рук моїх, - то вони будуть сьвято шанувати імя моє, сьвято держати Сьвятого Ізрайлевого, й боятись Бога Якового.
24Тодї ті, що блукають духом, спізнають мудрість, а ті, що стояли опір, навчаться послуху.