1Тим же, браттє сьвяте, поклику небесного спільники, вважайте на Посланика і Сьвятителя визнання нашого, на Христа Ісуса.
2Вірен Він Тому, хто настановив Його, як і Мойсей у всьому домі Його:
3більшої бо слави Сей над Мойсея сподобив ся, скільки більшу честь має, нїж будинок, той, хто збудував його.
4Всякий бо будинок будує хтось, а хто все збудував, се Бог.
5І Мойсей же вірен у всьому домі Його, яко слуга, на сьвідченнє тому, що мало глаголатись;
6Христос же, яко Син, в домі Його, котрого дім ми, коли свободу і похвалу надїї аж до кінця твердо держати мем.
7Тим же (яко ж глаголе Дух сьвятий): Сьогоднї, як голос мій почуєте,
8не закаменяйте сердець ваших, як в прогнїванню, в день спокуси в пустинї,
9де спокушували мене батьки ваші, досьвідчались про мене, й видїли дїла мої сорок років.
10За се прогнївивсь я на рід той і сказав: Завсїди заблуджують серцем, і не пізнали вони доріг моїх;
11так що поклявсь я в гнїві моїм: Чи (коли) ввійдуть вони в відпочинок мій.
12Остерегайтесь, браттє, щоб не було в кого з вас серце лукаве і невірне, та не відступило від Бога живого.
13А вговорюйте один одного щодня, доки сьогоднї зоветь ся, щоб не став которий з вас запеклим через підступ гріха.
14Бо ми стали ся спільниками Христовими, коли тільки початок істнування до кінця твердо додержимо.
15Коли (нам) глаголеть ся: "Сьогоднї, коли почуєте голос Його, не закаменяйте сердець ваших, як у прогнїванню."
16Деякі бо, чувши, прогнївали (Бога), тільки ж не всї, що вийшли з Єгипту з Мойсейом.
17На кого ж Він гнївив ся сорок років? Чи не на тих, що грішили, котрих костї полягли в пустинї?
18Кому ж Він кляв ся, що не ввійдуть у впокій Його, коли не неслухняним?
19І бачимо, що не змогли ввійти за невірство.