1Чому, Господи, стоїш оддалеки, ховаєшся у час тїсноти?
2Бутою своєю лякає безбожник бідолашного; зловляться вони у підступах, що придумали їх.
3Бо чваниться безбожник ласощами душі своєї; і благословляє чоловіка захланного, він зневажає Господа.
4В гордостї каже безбожник: Бог не буде слїдити; в него усе думка: нема Бога!
5Всякого часу стелиться йому дорога; суди твої далеко від него; всїх ворогів своїх він сьміхом збуває.
6Каже він в серцї своїм: не подамся; з роду в рід не буде для мене лиха.
7Уста його повні проклону, зради і знущання; під його язиком мука і погибель.
8Він ійде на засїдки край осель; у сховисках вбиває він невинного; він пасе очима за нещасним,
9Чигає по закутках, як лев в гущавинї; чигає, щоб нужденного запопасти; хапає нещасного, й тягне в сїти свої.
10Він припадає ниць до землї, притаюється, і нещасні гинуть від когтїв його.
11Говорить в серцї своїм: Бог забуває, закриває лице своє, не побачить нїколи!
12Встань, Господи Боже, піднеси руку твою, не забудь нужденних!
13Чому зневажає Бога безбожник, кажучи в серцї своїм: ти не будеш доходити?
14Ти бачив, бо ти поглядаєш на тїсноту й муку, щоб віддати рукою твоєю; на тебе вповає нещасний, ти єси поміч сиротинї.
15Переломи руку безбожникові, а за ледачими вчинками злюки слїди, аж поки вже нїчого не знайдеш.
16Господь царь на віки вічні; народи щезають із землї його.
17Господи! Ти почув бажання смиренних; покріпив серце їх, і прихилив ухо твоє,
18Щоб судити правду сиротинї і пригнобленому, щоб чоловік, що із землї взявся, не лякав більше.