1Молитва нужденного, що, униваючи серцем, виливає жаль свій перед Господом. Господи, почуй молитву мою, і прийми жаль мій!
2Не ховай лиця твого в день тїсноти моєї; прихили ухо до мене; в день, коли призиваю тебе, не гайся, вислухай мене.
3Бо днї мої, як дим, улїтають, і костї мої, як у жарі, тлїють.
4Як билина, серце моє обгоріло та ізсохло, вже забув я хлїб мій їсти.
5Від голосу мого стогнання пристали костї мої до тїла.
6Я, мов пеликан в пустинї, мов сова на руїнах.
7Не сплю і став, як одинока пташина на криші.
8Цїлий день кепкують з мене вороги мої; кленуться мною ті, що проти мене лютують.
9Попіл став для мене хлїбом, а напиток мій з сльозами мішаю,
10Задля гнїву твого і яростї твоєї; ти бо підняв мене, і кинув мене.
11Днї мої, як тїнь зникають, і як трава я сохну.
12Ти ж, Господи, будеш по віки, і память твоя з роду в рід.
13Ти встанеш, змилосердишся над Сионом; час бо вже, помилувати їх, прийшов бо визначений час.
14Твої бо слуги полюбили каміння його, і жаль їм розвалин його.
15І побояться народи імені Господа, і слави твоєї всї царі землї.
16Коли Господь відбудує, явиться в славі своїй.
17Він прихилиться до молитви понижених, і молитвою їх не погордує.
18Буде се написано для будучих потомків; і нарід наново сотворений буде Господа хвалити.
19Він бо глянув з висоти сьвятинї своєї, Господь споглянув з неба на землю,
20Щоб почути стогнаннє невільника, щоб розкувати дїтей смертї.
21Щоб звіщали імя його на Сионї і хвалу його в Ерусалимі,
22Коли разом зберуться народи і царства, щоб Господеві служити.
23Він змучив в дорозї силу мою; вкоротив днї мої.
24Я сказав: Боже мій, не возьми мене в половинї днїв моїх! Від роду до роду лїта твої!
25З нащаду сьвіта ти утвердив землю, і небеса - твориво рук твоїх.
26Вони перейдуть, ти ж останешся, вони всї, як одежа, зостаріються; як шати переміниш їх, і вони переміняться.
27Ти ж все той самий, і лїтам твоїм нема кінця.
28Сини слугів твоїх будуть жити, і насїннє їх не загине перед тобою.