1Оглянься, оглянься, Суламито; оглянься, оглянься, щоб нам глядїти на тебе! - Що вам дивитись на Суламиту, мов на хоровод Манаїмський?
2Що за прегарні ноги твої в сандалах, ти, знатного батька дитино! а круглота твоїх стеген - неначе намисто, уроблене руками мистецькими;
3Пуп у тебе - се круглоточена чаша, повна по всяк час вина запашного, стан же в тебе - стіг пшеницї серед лилїй;
4Соски твої - се двойнята в серни;
5Шия твоя - наче вежа з слонової костї; очі в тебе - ставки Гесбонські коло воріт Батрабимських; ніс твій - мов вежа в лїсї Ливанськім, обернена 'д Дамаску;
6Голова твоя - мов Кармель, волос на голові в тебе - мов пурпур, кучері твої - й цареві дивовижа.
7О, яка ж ти хороша, яка ти принадна, моя любко, твоїм цїлим видом!
8Стан твій - неначе пальма, груди ж твої - мов би винні грони.
9Думаю: вилїзу на пальму, вхоплюся за віттє, а груди твої будуть менї за грони винні, і запах із ніздер твоїх, - як би від яблок;
10Та й уста твої, як вино найлучше. - Воно тече право до милого мого, й солодить уста утомлені.
11Я належу до друга мого, він лине серцем до мене.
12Ходи ж, мій любий, пійдемо в поле, жити мемо в селах;
13Вранцї рано вийдем у виноградник, оглянемо, чи вже розвилась лоза виноградна, чи овощ завязався, чи в цьвіту вже гранатові яблонї; там ти моїх ласк дознаєш.
14Пахнуть вже там мандрагори; у дверей наших всякі що найлучші плоди, нові й давні; все те я надбала про тебе, мій любий.